Про західні еліти, про гіпотезу розпаду Росії: від страхів до сміливих рішень

Коли йдеться про геополітику, зазвичай найбільші гравці не вдаються до несподіванок. Тож зрозуміло, що гіпотетичний процес розпаду Росії турбує міжнародних стратегів. Вони висловлюють різні побоювання щодо багатьох можливих наслідків, пов’язаних з ядерним потенціалом РФ

Очевидно, що за умов контрольованості держави значно простіше тримати під контролем і різні процеси, в тому числі ядерну зброю. Коли держава рухається у напрямку розпаду автоматично вмикається елемент непередбачуваності, який лякає. Мова йде не тільки про Росію, а й про інші країни.

Разом з тим, якщо процес розпаду російської держави дійсно відбудеться, навряд чи цей розвиток подій можна вважати негативним сценарієм або таким, якого Захід повинен страхатися. Звісно, розпад «імперій» подібного масштабу завжди відгукується певним періодом дестабілізації. Тож інтелектуали повинні розробити підготовчі заходи аби адекватно адаптуватися до перспективи, за якої були би максимально нівельовані моменти небезпеки та неочікуваних наслідків.

З іншого боку, подивимося на позитивний аспект цієї проблеми і на питання про те, чому центральні актори світової геополітики, на мою думку, не мали би протистояти внутрішнім процесам розпаду РФ. І у випадку, якщо так станеться, не мали би застосувати звичної для американців та європейців практики realpolitik, котра щодо ситуації з Москвою може так ніколи і не принести бажаної стабільності й надійних відносин між державами на європейському континенті. Невже притомні лідери топ держав світу ще не переконалися, що з путінською Росією, яка сповідує агресивний експансіонізм, не можна вибудовувати прогнозовані стосунки?! І як довго кремлівський диктатор з його клікою будуть мати у заручниках країну площею 17 мільйонів квадратних кілометрів і потенційно тримати в остраху півсвіту?! Чи будуть і далі світові прогресивні демократії заплющувати очі на бандитські витівки путіна аби догодити миттєвій політичній або бізнес кон’юнктурі, яка насправді у довгостроковій перспективі руйнує самі підвалини існування демократичних устроїв як таких.

Від короткозорості, інфантилізму і страхів, від застарілих лекал та практик, західні еліти повинні переходити до тверезості, відповідальності й сміливості рішень, бо у них є для цього усі підстави та можливості. Не слід боятися Росії в іншому форматі, ба більше це означало би реальні шанси на мир, який може відновитися на європейському континенті тільки після перемоги над російським експансіонізмом, проти якого воює Україна й платить дуже високу ціну.

Якщо відповідні внутрішньо російські умови складуться так, що історія хворої російської імперії, котра не здатна нести світу нічого прогресивного, окрім як безпідставно через хижацьку агресію збільшувати свою територію, увійде у фазу розпаду, це відкриє набагато більші можливості для відновлення ще міцнішого грунту демократії у Європі.

Едуард Єфіменко, Голова
Комітету по боротьбі з корупцією